Мікеланджело Буонарроті. Біографія та творчість

Мікеланджело Буонарроті. Це людина яка ніколи не зупинялась на досягненому. Він був одержимий своєю роботою. Цей митець справді поклав своє життя та здоров’я на вівтар служінню мистецтву. Він сам про себе сказав: “Я в мистецтві пізнав лише ази”. На схилі літ він шкодував що вже старий та не може вчитися та вдосконалювати свою роботу ще більше. Це людина якій свій вірш присвятила поетеса Ліна Костенко. Перед його роботою неможливо не схилити голову. Це людина яка зробила за своє життя більше ніж багато. За межею розуміння. Крім того він був не лише неперевершеним скульптором та художником, але й талановитим поетом.

Мікеланджело прожив довге та багате життя і помер у віці 89 років. Серед своїх сучасників він був відомий як “художник від Бога” і надихнув дослідників на створення двох прижиттєвих біографій. Він дуже хотів щоб його рід продовжувався, однак своїх дітей у нього не було.
Найбільш відома у світі п’ятиметрова Скульптура Давида належить роботі саме Мікеланджело. Над її створенням художник працював довгі 3 роки. Це не перша скульптура яка зображає відому Біблійну легенду про Давида та Голіафа. Однак лише Мікеланджело зобразив Давида не після його тріумфу та перемоги над Голіафом, а в момент перед поєдинком у стані напруги.

Буонарроті жив і творив в один час з Леонардо да Вінчі. У них були складні та напружені стосунки.
Доля звела їх разом у 1504 році, коли флорентійці замовили Леонардо фреску для Палаццо Веккьо. Темою фрески повинна була стати битва при Ангарії, в якій Флоренція перемогла Мілан. За іронією долі протилежну стіну розписував молодий Мікеланджело. Суперечки двох титанів привертали увагу місцевих жителів. Річ у тім, що у двох геніїв було абсолютно протилежне уявлення про мистецтво. Для Леонардо головним був живопис. Для молодого Буонарроті божественною була скульптура. Через це у них траплялися бурхливі суперечки в ході яких Леонардо називав живопис інтелектуальною працею, а скульптуру фізичною роботою. Мікеланджело ж відповідав що скульптура це сонце, а живопис – місяць. “Ви, скульптори, вічно замурзані пилом з мармуру з голови до ніг, ніби булочники. Ваші будинки закидані камінням та залишками ненароджених творінь”, – говорив Леонардо. “Хто ж як не ти, не доробив і покинув в Мілані вершника Сфорца?” – відповідав Мікеланджело. Мікеланджело закінчив свою роботу за пів року та поїхав займатись папською усипальницею. Леонардо вирішив проекспериментувати з технікою малювання й експеримент не вдався. Малюнок поплив, стерся. Да Вінчі почав роботу заново, однак зневірився і покинув роботу.

Я б сказала так: Леонардо да Вінчі був Богом, а Мікеланджело людиною. Леонардо був божественним через свій талант, а Буонарроті став божественним через свою працю.